Розділ 324

Він обережно взяв дружину на руки й посадив у візок.
— Зручно тобі? — ніжно запитав чоловік, присівши на одне коліно, щоб бути з нею на одному рівні.
Ганна подивилася йому в очі й тихо відповіла:
— Так, дуже. Дякую тобі.

Він уважно подивився на дівчину, в його погляді було стільки турботи, і ніжно запитав:
— Куди ти сьогодні хочеш поїхати?
— Якщо можна, давай просто погуляємо по місту, — відповіла дівчина.
— Так, звісно, — погодився Стас і, затримавши на ній погляд, тихо запитав:
— До ресторану не хочеш?
— Ні, будь ласка, тільки не зараз. Я не хочу йти туди, де багато людей.

— Добре, як скажеш, — відповів чоловік, не відводячи від неї очей. — Але тоді потрібно щось перекусити, щоб були сили, — м’яко зауважив він.
— Можливо, щось легке, — відповіла дружина. — Дякую тобі за турботу.
Вона дивилася на нього з вдячністю й ніжністю.

— Гайда! — з посмішкою вигукнув Полянський.
— Так, поїхали, — у відповідь посміхнулася Ганна, не відводячи погляду від чоловіка.
Вона скерувала інвалідний візок до виходу з номера, а Стас йшов поруч. Оминаючи ресепшн, вони опинилися у найромантичнішому місці Парижі.
— Подзвониш Полю? — запитав чоловік.
Ганна зупинила візок, подивилася на нього та тихо відповіла:
— Ні, сьогодні хочу побути наодинці з тобою, якщо ти не проти.
— Залюбки! — радісно відповів Стас і подивився на дівчину.
— Дякую тобі, — промовила Ганна, тримаючи погляд на чоловікові.
— Я відвезу тебе у дуже красиве місце, — загадково наголосив Стас.
— Можеш повести візок? — тихо запитала вона.
— Повністю покладаюсь на тебе, — ніжно промовила Ганна.
— Що завгодно, моя принцесо, — зі посмішкою відповів Стас, не відводячи погляду.