Коли вони приїхали до аеропорту, Стас одразу допоміг Ганні обережно пересісти у візок. Вона тихо подякувала, а він лише тепло всміхнувся й поправив плед на її колінах.
Пройшовши реєстрацію на рейс, Стас підкотив візок ближче до виходу на посадку. Коли настав їхній час заходити в літак, він без вагань нахилився, легко підняв Ганну на руки й міцно притиснув до себе.
Вона відчула його надійні обійми та спокій у його рухах.
Стас повільно пройшов вузьким проходом, несучи її так, ніби це було для нього найприродніше у світі, й акуратно посадив дівчину на широке крісло бізнес-класу.
Ганна підвела погляд на нього й прошепотіла:
— Дякую…
— Все добре? — запитав він м’яко, торкнувшись її руки.
— Так… дякую, — відповіла Ганна.
Стас сів поруч, ніжно поцілував дружину й уважно подивився їй у очі.
— Кохана, як ти себе почуваєш? — тихо запитав Полянський.
Ганна глянула на нього тепло й відповіла:
— Дякую… добре.
Потім вона трохи зніяковіла, підняла погляд і зізналася:
— Я ніколи не літала на літаку… Трохи хвилююся.
Стас взяв її за руку, легко стиснувши пальці.
— Я поруч, кохана. Не турбуйся, — сказав він м’яко, дивлячись на неї з теплом.
#449 в Детектив/Трилер
#220 в Детектив
#4397 в Любовні романи
#1942 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 10.01.2026