Вона скуштувала й тихо відповіла:
— Дуже смачно.
Поглянувши на Стаса з теплою посмішкою, додала:
— Ти справжній кухар.
— Так, це правда! — з удаваною гордістю вимовив Полянський і засміявся. А потім уже серйозно продовжив:
— Насправді я раніше зовсім не вмів готувати. Це кохання до тебе так на мене впливає…
Він легко поцілував її у скроню й, поглянувши на годинник, сказав:
— Кохана, нам треба поспішати — за годину наш рейс. Тебе чекає багато цікавого, — загадково наголосив молодий чоловік.
Дівчина подивилася йому у очі й тихо промовила французькою, а потім українською:
— Je suis incroyablement heureuse… Я неймовірно щаслива.
Стас усміхнувся, дивлячись Ганні у очі:
— Це тільки початок. У нас попереду ще багато щастя.
Стас зібрав валізи й допоміг дівчині вдягнутися. Коли вони сіли у візок, він присів на одному рівні з нею, подивився Ганні в очі й запитав:
— Все добре? Можемо їхати?
— Так, дякую, — відповіла вона.
За декілька хвилин вони вже були на вулиці. На лавочці сидів Сергій Андрійович. Він вирішив провести молодят.
#333 в Детектив/Трилер
#167 в Детектив
#3608 в Любовні романи
#1614 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 12.12.2025