Розділ 307

— Ти дуже добре займалася, — промовив Стас. — Дякую тобі.

— Це все завдяки твоїй підтримці та Сергія Андрійовича, — відповіла Ганна, дивлячись чоловікові в очі.

— Від тебе теж багато залежить, — додав він. — Знаєш, я бачив багато людей із такою травмою хребта, як у тебе. Бувало, що спершу вони навіть поворухнутися не могли, а потім, завдяки наполегливим тренуванням і внутрішній силі, навіть машину водили на ручному керуванні.

— Дякую тобі, — тихо промовила Ганна.

— Ти справді вважаєш, що мені може стати краще? — запитала Ганна.

— Авжеж, — впевнено відповів чоловік.

Вона взяла його руку та стисла. Не відводячи погляду, мовила:
— Дякую тобі… Обіцяю, я докладу всі зусилля.

— Знаєш… — продовжила Ганна, — мені буває так морально важко через те, що я не можу робити те, що хочу. Наприклад… я дуже хочу готувати для тебе.

Станіслав подивився на дівчину з ніжністю та відповів:
— Обов’язково будеш робити і ще багато чого іншого, тільки не здавайся.

— Обіцяю, — тихо промовила дівчина.

— Ти молодець, — похвалив Ганну Стас.
— Разом ми все подолаємо, — впевнено додав він, дивлячись на дружину.
— Дякую, я вірю тобі, — відповіла дівчина.

Чоловік посміхнувся та ніжно поцілував дружину.
— Не пошкодуєш про це, — запевнив він.
— Ти завжди хотів бути лікарем? — запитала дівчина.
— Так, це була мрія дитинства, — відповів Стас. — Коли виріс, вступив до медичного інституту. Сергій Андрійович викладав у нас на курсі. Після закінчення я проходив практику у його клініці, а пізніше він запропонував працювати разом із ним.

— Я погодився, — продовжив Стас, а дівчина уважно слухала.
— Дякую тобі, — сказала Ганна.

— До того як Сергій Андрійович втратив дружину та доньку, він був дуже життєрадісним, з прекрасним почуттям гумору, не гордим. Незважаючи на статус, його називали «світлом медицини». Він був і є хорошою людиною, — зазначив Стас.
— Він провів тисячі успішних операцій, як на хребті, так і на головному мозку, рятуючи життя багатьом людям, — додав він.
— Але, втративши сім’ю, його ніби підмінили: він закинув усе, роботу, замкнувся у собі, почав пити, ні з ким не спілкувався, — продовжив Стас. — Час ішов, але нічого не змінювалося…
— До того моменту, поки в його житті не з’явилася ти, — наголосив він, не відводячи погляду від дружини. — Тепер Сергій Андрійович знову той самий лікар. Піклування про тебе повернуло його життя