Розділ 306

— Дякую вам, — тихо мовила Ганна, дивлячись на Філатова.

— Відпочивай, Ганочко, я маю йти, — лагідно сказав Сергій Андрійович. — Завтра прийду, хоч і ненадовго, — пообіцяв лікар.

— Буду чекати на вас… Дякую вам, — тихо сказала дівчина, дивлячись йому в очі.

— Стас… — покликала вона, піднімаючи погляд.

Чоловік одразу підійшов ближче, взявши її за руку.

Філатов тихо вийшов із кімнати.

— Кохана, я тут, — тихо мовив Стас, ніжно дивлячись на дружину. — Як ти себе почуваєш?

— Добре… дякую, — відповіла Ганна, дивлячись йому в очі. — Дякую тобі за підтримку. Ти дуже мені допоміг.

— Я дуже люблю тебе, — щиро зізнався Стас, погладжуючи її по волоссю.

— Я теж дуже люблю тебе, — відповіла Ганна.

— Ти обіцяв, що ми поїдемо на прогулянку, — сказала дівчина з легкою посмішкою, дивлячись йому в очі.

— Так, звісно, поїдемо, кохана, — відповів Стас. — Тільки трохи відпочинь.

— Ганно, серйозно, — мовив Стас. — Пробач мені… насправді я дійсно не уявляв, які випробування тобі довелося подолати. Я… егоїст.

Ганна подивилась на Стаса та відповіла:

— Прошу, не кажи так… Ти дуже хороший. Мені дійсно нелегко… Але тепер у мене є ти. Моє життя змінилося завдяки твоїй любові, турботі та підтримці. Я зможу все, тільки будь зі мною…

Стас  приліг поруч із Ганою на ліжку, обережно обійняв її і мовив:

— Я тебе ніколи не залишу.

— Дякую… — тихо відповіла Ганна.

— Я можу попросити тебе? — запитав Стас.

— Так, звісно, — відповіла Ганна, дивлячись на нього. — Не соромся своїх слабкостей переді мною.

— Дозволь допомогти тобі, — тихо промовив Стас.

Дівчина опустила погляд і тихо відповіла:

— Добре… але прошу тебе, поступово.

— Не квап мене, будь ласка… — тихо прошепотіла Ганна.

— Розумію, тобі потрібен час, — тихо промовив Стас. — Я готовий чекати стільки, скільки потрібно.

— Дякую тобі, — мовила Ганна.

На очах у дівчини з’явилися сльози.

Вона уважно дивилася на Стаса й тихо мовила:

— Навіть не знаю, чим я тебе заслужила.

— Що ти, кохана… це я тебе не вартий, — відповів Станіслав, дивлячись на дружину.

Дівчина стисла руку Стаса:
— Будь ласка, відвези мене на повітря, — попросила Ганна.

— Звісно, сонце, — відповів Стас, посміхаючись.

— Тобі допомогти? — запитав чоловік.

— Так, вдячно, — відповіла дівчина.

— Поможеш вдягнути ці брюки? — спитала вона, показуючи на стілець, де висіли її речі.

— З радістю, — відповів Стас. Він обережно допоміг одягнути їй джинси. Ганна не відводила погляд і тихо промовила:
— Дякую тобі.

Він узяв синю блузку, і Стас акуратно допоміг їй вдягнути блузку. Вона обережно піднялася на руках, спираючись на руки.

— Все добре? — спитав Полянський.

— Так, дякую тобі, — відповіла Ганна, дивлячись на Стаса.