Розділ 303

— Правда? — тихо запитала Ганна, уважно дивлячись йому у вічі.
— Так, це правда, — відповів Стас, ловлячи її погляд. — Повір мені.
— Я вірю тобі… дякую, — прошепотіла дівчина, і по щоках покотилися сльози.

Чоловік обережно обійняв Ганну.

— Як проведемо цей день? — запитав Полянський.
— У мене сьогодні курс реабілітації, — відповіла Ганна.
— А потім я повністю твоя, — з посмішкою додала вона.

— Сергій Андрійович не сказав, коли прийде? — поцікавився чоловік.
— Ні, — відповіла дівчина, — він сказав, що подзвонить мені.

Мені перед ним дуже соромно за те, що я утнув, навіть не знаю, як дивитись йому у вічі.
— Думаю, він пробачить тобі, — відповіла дружина.

— Сподіваюся, — винувато мовив чоловік. — Я можу залишитися з тобою, поки триватиме реабілітація?
— Так, звісно, — відповіла Ганна.

— Тобі не варто ревнувати мене до Сергія Андрійовича, — наголосила вона, дивлячись на чоловіка.
— Я люблю тебе. А він для мене близька людина. Сергій Андрійович потрібен мені як батько і як лікар. Його вправи й лікування допомагають мені почуватися краще.

Стас подивився на Ганну та відповів:
— Я не ревную. Просто розумієш… коли ти вперше дозволила мені доторкнутися до себе, поставити катетер — я дуже зрадів. Але коли ти почала плакати і кликати Філатова, я обурився. Я сприйняв це як твою недовіру, — пояснив чоловік.
— Але я не правий. Зовсім не думав про те, що ти відчуваєш. Пробач… Я все зрозумів і не мав наміру тиснути на тебе.

— Розумію тебе, вислухавши, — відповіла дівчина. — Мені дійсно потрібен час. Поступово дозволю тобі робити все, але не одразу, — запевнила вона, дивлячись Стасу у вічі.

— Добре, я буду чекати, — тихо сказав чоловік, ніжно дивлячись на Ганну.
— Дякую тобі, — тихо відповіла дівчина.