Розділ 302

— Ганно… — тихо промовив Полянський, опустивши очі. — Я наговорив тобі багато поганого. Образив тебе… Пробач мені, будь ласка. Мені дуже соромно — і перед тобою, і перед професором…
Він зробив глибокий вдих і підвів очі на неї.
— Обіцяю… більше такого не буде, — додав тихим, ледь чутним голосом.

— Стас, послухай… — тихо відповіла дівчина. — Для мене важливо твоє розуміння і терпіння.

— Пам’ятаєш, я говорила тобі, що тобі буде складно зі мною? Ти здоровий, а я маю обмеження… — її голос тремтів, але вона намагалася триматися. — Я відчуваю себе неповноцінною… — додала вона, опускаючи очі. — Мені справді дуже важко.

— Кохана, — тихо мовив Станіслав. — Пробач… Я обіцяю, що буду терплячим. Є речі, які надалі робитиме тільки Сергій Андрійович — я згоден, — наголосив він. — Якщо катетер ставитиму не я… нічого страшного. Я більше ніколи не дорікну тобі.

Дівчина подивилася Стасу в очі й тихо мовила:
— Прошу, будь ласка… ніколи більше так не роби. Якщо тобі щось не подобається — просто скажи мені відверто, — попросила вона.

Потім перевела погляд на столик, де стояли тарілки з млинцями та дві чашки кави, і ледь усміхнулась:
— Так смачно пахне…

— Я приготував сніданок для тебе, — м’яко відповів чоловік.
— Для нас, — додав він, ставлячи столик на ліжко.

— Дякую тобі, — сказала Ганна з усмішкою. — Я перша спробую, можна? — запитала вона.
— Та поставлю тобі оцінку, — пожартувала дружина.

— Так-так, цікаво, на скільки оціниш мій кухарський талант? — сміючись, відповів Стас.
— Бачу, ви дуже пишаєтесь, пане Полянський, — з тією ж усмішкою мовила Ганна.
— Так, я ще багато чого вмію робити, — сказав чоловік і посміхнувся.

Ганна скуштувала млинець і сказала:
— Я поставлю тобі 4 за п’ятибальною системою.

— А чому не п’ять? — запитав чоловік.
— Було й смачніше, — з хитрим поглядом відповіла дівчина.

— Я пожартувала, — сказала Ганна. — Насправді дуже смачно.

Стас та Ганна засміялися.

— Дякую тобі, рідна, — м’яко додав Стас, серйозно подивившись на Гану за те, що вона побачила. — Насправді я вів себе як егоїст, зовсім не думаючи про твої почуття, — чесно визнав він.

Чоловік продовжив говорити:
— Ти маєш рацію, я дійсно до кінця не можу тебе зрозуміти, як тобі важко. Як лікар, добре знаю, як функціонує твоє тіло після перелому хребта. Але запам’ятай, будь ласка, — наголосив Станіслав, дивлячись на Гану та взявши її руку, — я не вважаю тебе неповноцінною.