Дівчині вдалося заснути після важкої ночі, і вона проспала до одинадцятої.
А Стас прокинувся раніше — близько десятої. Голова важко гуділа, у роті пересохло, і сильна спрага не давала спокою. Він повільно підвівся, притримуючись за край дивану, намагаючись розібратися в думках і заспокоїти пульсуючий біль у скронях.
Поступово він почав пригадувати, як кепсько поводився, і слова, які говорила йому дружина. Почуття провини охоплючи молодого чоловіка, стискаючи всередині гірким болем.
«Який я глупий… Навіщо я їй наговорив?» — картав себе Поляскій.
Він умився холодною водою, прийняв душ. Слова Ганни лунали у його голові: «Відчуваю себе неповноцінною…»
Після душу йому трохи покращало.
Стас вирішив хоч трохи спокутати свою провину і приготувати сніданок. Він напік тонких млинців і заварив каву. Йому було неймовірно соромно заходити до кімнати дружини, але він переборов себе: поставив сніданок на маленький столик і пішов до Ганни.
Увійшовши до кімнати, він побачив, що вона вже не спала — Ганна уважно подивилась на нього, нічого не кажучи.
Стас невпевнено підійшов до ліжка й тихо запитав:
— Люба… можна сісти на край ліжка?
— Сідай, — відповіла Ганна.
На її обличчі не було жодної емоції.
#320 в Детектив/Трилер
#162 в Детектив
#3686 в Любовні романи
#1641 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 15.12.2025