Розділ 293

На годиннику була перша година ночі. Стас відчинив двері та сказав:

— Сергій Андрійович, дякую, що прийшли.

Філатов кивнув головою та відразу пішов у кімнату, де лежала дівчина.

Чоловік підійшов до Ганни, обережно взяв її руку і тихо промовив:

— Ганочко, моя хороша, не плач.

Він уважно спостерігав за нею й запитав:

— Що сталося?

Поляскій стояв поруч, збентежений.

— Пробач мені, Стас… — тихо сказала дівчина.

Молодий чоловік трохи вагався, а потім промовив:

— Мені треба прогулятися.

Сказавши це, він тихо вийшов. У кімнаті повисла тиша.

— Лікарю, будь ласка, — попросила Ганна. — Сядьте ближче до мене.

— Добре, — сказав Філатов, сідаючи поряд на край ліжка.

— Сергію Андрійовичу… — тихо промовила дівчина, поглянувши на чоловіка. — Дякую вам, що прийшли. Пробачте, що так пізно…

— Все добре, Ганочко. Я поруч.

Вона на мить заплющила очі, збираючись із силами, і пошепки додала:
— Будь ласка… поставте мені катетер. Я більше не можу… мені дуже погано.

— Так, моя хороша… — тихо відповів Філатов, розуміючи, що для неї це життєво необхідно. Він швидко помив руки і повернувся до кімнати, одягнув стерильні рукавички та взяв катетер, який підготував Стас.

Сергій Андрійович обережно ввів катетер, рухаючись ніжно й точно. Дівчина відчувала легке неприємне відчуття, але спокій його голосу і обережність рухів заспокоювали її. Коли процедура закінчилася, вона тихо видихнула, ще не маючи сил говорити.

— Дякую вам… — мовила дівчина.

— Моя хороша, не за що, — відповів Сергій Андрійович м’яко.

— Лікарю… я все зіпсувала… — раптом, з хвилею сліз, промовила Ганна.