Розділ 288

— З радістю допоможу, — тепло відповів Поляньскій.

— Дякую тобі, — сказала дівчина, дивлячись Стасу у вічі. Вона зробила ковток напою. — Дуже смачний чай, — мовила з невеликою усмішкою.
— Так, я майстер заварювання чаю, — пожартував чоловік і засміявся, бажаючи розрядити обстановку.
Ганна посміхнулась:
— Я помітила, що ти багато у чому майстер, — жартівливо сказала вона.

— Добре, моє серденько, — лагідно промовив молодий чоловік. — Ти вже наїлася?
— Так, дякую, — відповіла Ганна. — Було дуже смачно, — додала вона, не відводячи погляду від Стаса.

—  Радий, що тобі сподобалось. Я помию посуд та підготую душ допоможу тобі, — продовжив чоловік.
— Добре, дякую, — тихо відповіла Ганна.

Після закінчення прибирання на кухні Станіслав повернувся до дружини у кімнату. Ганна відчувала сором від того, що чоловікові в усьому потрібно їй допомагати. Вона ніяковіла від власної безпорадності. Тому дивилася на Стаса, її обличчя було сумним. Від цих думок дівчині стало гірко.

Чоловік це помітив, підійшов до Ганни, подивившись на неї, турботливо запитав:
— Кохана, все добре?

Його голос лунав лагідно, а обличчя відбивало любов.
— І так, і ні, — відповіла Ганна, дивлячись у вічі Стасу.
— Що ти маєш на увазі? — запитав чоловік.
— Мені соромно, дуже соромно, — тихо сказала дівчина. — Соромно, що я не можу прийняти душ сама, що тобі доводиться мені допомагати.
— А знаєш, що гірше за все? — запитала вона. — Те, що це не на тиждень, не на місяць, не на рік… а на все життя.

Вона опустила обличчя, і її очі наповнилися слізьми.

Стас уважно слухав, дивлячись на дружину. Він хотів щось сказати, але вона зупинила його, тихо промовивши:
— Будь ласка, не перебивай… я повинна це сказати.

— Коли ти узяв мене за дружину, добре розуміючи, що я ніколи не зможу ходити… — вона зробила паузу, подивилася на чоловіка. Тому  що дуже боялася цього запитання не хотіла образити його, але, наважившись, продовжила…

— Ти хотів виглядати благородно… чи просто жалієш мене? — її голос тремтів, і в її очах знову з’явилися сльози.

Дівчина уважно дивилася Стасу у вічі, чекаючи відповіді. Хвилину чоловік мовчав.

— Тому що я кохаю тебе. Не можу без тебе.
— Для мене немає жодного значення, як я виглядаю в очах інших, — спокійно промовив Стас. — Мені дійсно шкода через те, що з тобою сталося. Але я не жалію тебе. Я кохаю тебе… дуже.
— Тобі не потрібно соромитися моєї допомоги, — додав він. — Тепер я твій чоловік. Допомагатиму тобі не з примусу, а з радістю. Хочу, щоб ти мені довіряла і нічого не боялася.