Розділ 272

— Я тобі кожного ранку буду готувати, — задоволено сказав чоловік.
— Дякую тобі, — відповіла дівчина.
— А ти поїв? — запитала Ганна.
— Так, поки готував, наївся, — сміючись, відповів Стас.

Коли вона поснідала:
— Дякую, — мовила дівчина.
— На здоров’я, — відповів Станіслав.

— Кохана, дозволиш мені поставити катетер? — делікатно запитав чоловік.

Почувши це, дівчина змарніла і опустила погляд. На її обличчі з’явилися сльози.

Стас нахмурився, торкнувся її обличчя і спитав:
— Люба, що сталося? Не плач.
— Пробач… — тихо сказала вона.
— Сергій Андрійович допоможе тобі, тільки не засмучуйся, мила, — м’яко промовив Стас.

— Пробач, — тихо відповіла вона. — Дай мені трохи часу, — попросила Ганна, подивившись на чоловіка.
— Не хвилюйся, я все розумію, — відповів Стас. — Але Сергій Андрійович кудись поїхав.

— Коли я прокинувся, його вже не було вдома, — пояснив чоловік.
Дівчина з хвилюванням узяла телефон і набрала номер Філатова, але той не відповідав.
— Стас, а раптом Сергій Андрійович знову зірвався і почав пити? Або з ним щось сталося? — запанікувала Ганна. — Я відчуваю щось погане, — прошепотіла вона, стискаючи телефон у руках.

Стас обійняв дівчину, лагідно притискаючи до себе.
— Кохана, не накручуй себе. Я думаю, з ним усе добре, — спокійно промовив він, намагаючись її заспокоїти.
— Може, він просто поїхав у справах, — припустив Полянський.
— Стас, ти знаєш, де він може бути? — запитала дівчина, сповнена хвилювання.
— Поки що і гадки не маю, — відповів чоловік.

— Стас, ми повинні його знайти! — різко вигукнула Ганна. Вона зробила різкий рух і відчула гострий біль у спині, важко дихаючи.

Стас злякано спитав: — Боляче? Хребет?
— Так… — важко промовила Ганна, намагаючись вдихнути повітря. — Цього разу біль нестерпний… дихати важко.

— Зараз потерпи, — сказав Стас, обережно торкаючись її плеча. — Я зроблю тобі укол, стане легше.
— Стас, укол мені не допоможе, — ледь чутно промовила Ганна. — Такий сильний біль знімав Сергій Андрійович масажем.

Але укол усе ж потрібно, — вирішив Стас. Він дістав шприц, набрав лікарство та обережно вколов дівчині.

— Дякую тобі, — тихо сказала дівчина. — Але я справді добре знаю цю біль… її тільки Сергій Андрійович знімав.

— Будь ласка, знайди його, — благала Ганна, дивлячись на чоловіка і стискаючи його руку. — Він справді дуже потрібен.