Розділ 270

Гана уважно слухала його слова, потім тихо промовила, дивлячись чоловікові у очі:
— Дякую, Стасе. — Її голос трохи тремтів. — Знаєш, я часто питала себе, чому зі мною це сталося? За що? Я була впевнена, що моє життя закінчилося… — зізналася дівчина, — але зрозуміла це лише зараз. Це нещастя подарувало мені тебе. Тому я найщасливіша дівчина у світі. Стасе, ти неймовірний… Дуже тебе кохаю, — про шепотіла вона зі сльозами на очах.
— Дякую тобі за ці слова, — відповів Стас.
Він обережно обійняв її, притискаючи до себе, ніби боявся відпустити.
— На добраніч, — сказала дівчина.
— І тобі, — відповів чоловік.
Вони міцно заснули, тримаючи один одного за руку. 

Тим часом Сергій Андрійович збирався поїхати до готелю, вважаючи, що тепер не варто заважати молодятам.
Чоловік зібрав свої речі й написав коротку записку:

«Ганночко, тепер у тебе є чоловік. Але пам’ятай — я завжди поруч і готовий допомогти. Буду телефонувати, писати. Так буде краще».

Поклавши листок на стіл, він ще раз окинув поглядом квартиру, тихо вийшов і зачинив за собою двері.
Сів у машину, завів двигун і на мить завмер, дивлячись у вікно, де ще горіло світло.

Коли чоловік дістався до готелю, він увійшов до холу й, звернувшись до адміністратора, мовив німецькою:
— Guten Abend. Ich habe im Voraus ein Zimmer bei Ihnen reserviert.
(Добрий вечір. Я заздалегідь бронював у вас номер.)

Адміністратор привітно посміхнувся:
— Einen Moment, bitte. Ihren Namen, bitte?
(Хвилинку, будь ласка. Ваше ім’я?)

— Filatov. Sergej Filatov, — спокійно відповів він.

— Ja, Herr Filatov. Ihr Zimmer ist bereit. Hier ist der Schlüssel.
(Так, пане Філатов. Ваш номер готовий. Ось ключ.)

Сергій Андрійович подякував:
— Vielen Dank. Gute Nacht.
(Дуже дякую. На добраніч.)

Він піднявся ліфтом на свій поверх, узяв ключ і попрямував до номера.

Філатов зайшов до просторого номера п’ятизіркового готелю. Усередині було два великі вікна у повний зріст, з яких відкривався чудовий вид на нічний Дюссельдорф.
Праворуч стояло двоспальне ліжко.

Хвилин п’ять він стояв, мовчки дивлячись на нічне місто.

Чоловік відчув порожнечу. Йому захотілося випити. Він підійшов до маленького холодильника, побачив пляшку коньяку, узяв її, налив собі трохи і випив залпом.
Відчувши невелике тепло, він налив ще і випив вдруге.
Потім, не помітивши, як пройшов час, пляшка спорожніла.

«Тепер я їй більше не потрібен… У неї є чоловік. Тепер я зайвий», — подумав про себе Сергій Андрійович.
Знову самотність.