Розділ 243

— Я піду, — сказав Полянський, кинувши погляд то на Ганну, то на Сергія Андрійовича.
— Добре, — тихо відповів літній чоловік.

Стас вийшов із квартири й поїхав. Ганна залишилась із Сергієм Андрійовичем.

Чоловік підійшов до дівчини й лагідно сказав:
— Моя хороша, давай допоможу тобі лягти.

Коли вона вже лежала, він присів поруч і тихо запитав:
— Може, поговоримо?
— Вибачте, лікарю, я зараз не в змозі, — тихо відповіла Ганна.

— Гаразд, Ганочко, — відповів він лагідно. — Я зроблю тобі укол. Відпочинь трохи.

Він швидко набрав інфекцію й ввів дівчині препарат.
— Ось так, — сказав лікар.

Вона подивилася на Сергія Андрійовича й тихо промовила:
— Дякую вам.

— Відпочинь, я буду в кімнаті, — відповів Філатов. — Якщо щось знадобиться, поклич.

Вона кивнула.

Минуло три години, а дівчина так і не змогла заснути — слова Володимира Павловича постійно крутилися у її голові. Біль у хребті повернувся, і вона тихо стогнала від болю. Сергій Андрійович сидів за столом і працював із документами своєї лікарні, коли почув стогін дівчини. Він швидко зайшов до вітальні, підійшов до неї та м’яко запитав:
— Ганночко, тобі погано?
— Так… дуже, — прошепотіла вона.
— Потерпи, моя хороша, зараз, — лагідно мовив чоловік. Він швидко набрав укол і зробив їй ін’єкцію.
— Дякую… — тихо протягнула Ганна.
— Все добре, — відповів Сергій Андрійович. — Трохи пізніше я намажу забій маззю.

Він дивився на неї з добротою.
— Дякую вам, лікарю, — промовила дівчина.
Я завжди питала себе, чим заслужила ваше добре ставлення до себе.
— Знаєте, Сергій Андрійович, батько Стаса наговорив мені багато поганого. Я розумію, вони не хочуть таку невістку…
Але ви бачили, з якою огидою він на мене дивився…
— З якою ненавистю зі мною розмовляв, — розповіла Ганна.