Розділ 241

Серед людської метушні праворуч стояли батьки Стаса. Його тато — високий чоловік із сивим волоссям і глибокими карими очима — спокійно оглядав натовп, одягнений у білі штани та жовту сорочку з короткими рукавами, яка легенько колихалася від руху. Мама — низька, худа жінка з м’якою усмішкою — була в елегантному синьому діловому платті, її погляд лагідно стежив за всім, що відбувається навколо.

Володимир Павлович та Алевтина Іванівна, побачивши сина, відразу поспішили до нього.

— Стас, синку, — сказали батьки, підійшовши до молодого чоловіка, який стояв і тримався за ручки візка Гани.

— Привіт, тато, мамо, — відповів молодий чоловік.
— Знайомтесь, моя наречена, — з гордістю сказав Станіслав.

Володимир Павлович окинув дівчину поглядом, не приховуючи упередженого ставлення.

Холодність відчувалася настільки, що дівчина відчула себе нікчемною. Мати теж скривила обличчя.

— Дівчино, я вам вже сказав! — грізно вигукнув Володимир Павлович, дивлячись на неї з презирством.
Ганна опустила погляд.
— Батьку, хто дав тобі право так розмовляти з моєю майбутньою дружиною? — обурився Станіслав, захищаючи дівчину.

— Ніколи цього не буде! — крикнув Володимир Павлович.
— Володя, заспокойся, — спробувала втрутитися Алевтина Іванівна, бо люди почали звертати увагу на сварку між сином та батьком.

— Я люблю Гану та одружуюсь на ній! — наголосив Стас.
Дівчина тихо дивилася на те, що відбувається.
— Стас, не треба… — прошепотіла вона, закривши обличчя руками.

— Ти взагалі знаєш, скільки мені років? Тому не можеш мені вказувати, що я маю робити! — твердо сказав Полянський.
— Це ти зараз так говориш, — різко відповів Володимир Павлович. — А через пів року тобі набридне доглядати за нею, як за малою дитиною.

Слова батька Стаса ранили Ганну, немов ніж. Біль, який вони завдали її серцю, він заглушав фізичний біль у спині, який теж не щадив дівчину.