Розділ 240

Лікар укрив її ноги пледом. Присів на одному рівні з кріслом Гани і уважно подивився на дівчину.

— Ось так, — м’яко мовив чоловік.

— Дякую вам, — відповіла дівчина, дивлячись на чоловіка з вдячністю.

Полянський подзвонив у двері. Сергій Андрійович відкрив:

— Привіт, Стас, проходь, — запросив Філатов.

— Добрий день, — привітався молодий чоловік і відразу пройшов до вітальні, де сиділа дівчина. Він підійшов до неї і сів на одному рівні з нею. Подивившись на неї, сказав:

— Привіт, моя люба, — лагідно звернувся Полянський.

Вона кинула на нього погляд, повний тепла, і відповіла:

— Стас, рада тебе бачити.

— Що, їдемо? — запитав молодий чоловік.

— Так, рішуче, — відповіла Ганна.

— Тільки обережно, — попередив Сергій Андрійович, дивлячись на Стаса.

Він кивнув головою, узяв ручки візка і повіз Ганну до виходу.

Станислав виніс дівчину на двір, ніжно узяв її на руки і обережно посадив на переднє сидіння своєї машини. Молодий чоловік завів автомобіль і рушив з місця.

Дорогою Ганна мовчала. Станислав кинув на неї погляд.

— Дуже переживаєш? — запитав молодий чоловік

— Так сильно… — зізналася Гана, подивившись Стасу в очі. — Якщо твій батько ніколи мене не прийме?

— Це його справа. Якщо захоче далі зі мною спілкуватися, доведеться змиритися з моїм вибором, — рішуче відповів Стас і легко посміхнувся.

— Я тебе люблю і не відступлю, — рішуче сказав Стас.

Гана, почувши слова Стаса, зраділа і подивилась на нього з ніжністю. Вона відчула себе впевненіше.

Стас уважно дивився на дорогу, керуючи автомобілем.

Через дві години вони приїхали в аеропорт Дюссельдорфа — один із найбільших у Німеччині, сучасний і просторий, із світлими залами, магазинами та кафе. Полянський посадив дівчину на візок і покотив її всередину, між людським потоком пасажирів і сяючими вітринами магазинів.