Розділ 239

Він зробив їй усі ранкові процедури та приготував на сніданок омлет із беконом. Уся кухня була наповнена теплим, апетитним ароматом. Сергій Андрійович поглянув на годинник — одинадцята.

Зайшовши до вітальні, він поставив перед нею тарілку і м’яко промовив:

— Ганочко, тобі потрібно підкріпитися.

— Дуже вам дякую, — сказала дівчина, дивлячись на лікаря з ніжною теплотою.

Вона відчула запах омлета і посміхнулася:

— Дуже смачно пахне.

Спробувавши шматок, вона вигукнула від задоволення:

— Це неймовірно смачно!

Сергій Андрійович радісно усміхнувся:

— Радий, що тобі сподобалося.

— Лікарю, — почала Ганна трохи збентежено, — Стас щойно телефонував. Сказав, що буде через двадцять хвилин. Спершу ми поїдемо в аеропорт зустрічати його та тата.

— Я дуже хвилююсь за тебе, — з тривогою промовив Філатов.

— Дякую вам, лікарю… — вона глибоко вдихнула, — у мене серце колотиться від самої думки про цю розмову. Але у мене є Стас. Він буде поруч, і це мене заспокоює, — тихо додала Ганна, чесно визнаючи свої відчуття.

— Все буде добре, я в тебе вірю, — лагідно сказав Сергій Андрійович.

— Дякую вам, — тихо відповіла дівчина.

Вона ще трохи поїла. Після цього чоловік допоміг їй вдягнутись та обережно пересадив у інвалідний візок.

— Спина дуже сильно болить, — сказала вона, стримуючись від болю.

— Дуже боляче? — запитав чоловік. — Тільки не обманюй.

— Так, — зізналася дівчина. — Але я терпітиму.

— Дай я зроблю тобі укол, — запропонував Сергій Андрійович.

— Ні, будь ласка, — відповіла вона. — Я від знеболювального дуже хочу спати. Не турбуйтеся за мене.

— Добре, — відповів лікар лагідно.