Розділ 229

У молодого чоловіка задзвонив телефон. Станіслав відповів — на лінії був Володимир Павлович.

— Синку, ми з мамою вже в дорозі до Німеччини, — промовив батько. — Сидимо в літаку. Завтра будемо на місці. Зустрінь нас.

— Добре, батьку… А чому ви так терміново вирішили прилетіти? — поцікавився Полянський.

— Нам потрібно серйозно поговорити, — відрізав Володимир Павлович.

Станіслав важко зітхнув, розуміючи, про що саме піде мова. Він поклав телефон.

Ганна уважно подивилася на нього й одразу помітила, як його настрій різко впав. По інтонації розмови вона й сама здогадалася, у чому річ.

— Батьки приїдуть? — тихо запитала дівчина.

— Так, — коротко відповів Полянський.

— Стасе… — звернулася дівчина до молодого чоловіка. — Вони ніколи не погодяться на наш із тобою шлюб, — визнала вона, опустивши очі.

— Мені не потрібна їхня згода, — спокійно відповів він. — Це питання вже вирішено, — впевнено промовив Станіслав.

— Можна запитати тебе?.. — тихо мовила дівчина. — Попри все це… ти й досі хочеш, щоб я стала твоєю дружиною? — вона підвела погляд і несміливо подивилася на Полянського.

— Так, Гано, — впевнено відповів молодий чоловік.

— Прошу, не сумнівайся у мені… Повір, — тихо попросив Станіслав. — Я ніколи не залишу тебе.

Він затримав погляд на її обличчі, намагаючись прочитати її емоції.

— Я вірю тобі, — відповіла Ганна. — Дозволь мені, будь ласка, самій поговорити з твоїм татом і мамою, —  попросила вона.