Розділ 225

Станіслав вибіг на вулицю, сів у машину та, стискаючи кермо, з усієї сили вдарив по ньому. Гнів на батька пульсував у ньому. Він рушив з місця, виїхав на дорогу та поступово набрав швидкість. У голові крутилися слова батька:

— Тоді у вас з нашим сином не може бути! — кричав Володимир Павлович.

Розпач нахлинув на молодого чоловіка, а голос Ганни рвав його думки:

— Як ти не розумієш… між ними нічого не може бути…

Станіслав натиснув на педаль сильніше, серце калатало шалено, а швидкість росла…

Чоловік різко натиснув на гальма. Його серце калатало так, ніби ось-ось вискочить із грудей. Не вагаючись, він набрав номер батька.

— Так, слухаю, — відповів Володимир Павлович.

— Ти задоволений? — роздратовано крикнув Стас.

— Про що ти, синку? — спокійно перепитав батько.

— Як ти міг таке сказати моїй майбутній дружині?! — голос Станіслава тремтів від обурення.

— А що такого я сказав? — холодно відповів Володимир. — Вона ж інвалід, Стасе. Ця Ганна тобі не пара. Ти зруйнуєш своє життя.

— Це не тобі вирішувати! — жорстко відрізав Полянський. — Я одружуся з Ганною. І навіть якщо ви проти мене — все одно! — впевнено промовив Станіслав.

— Послухай, сину, — наполягав Володимир Павлович, — зараз тобою керують лише емоції. Подумай тверезо. Ця дівчина паралізована. А ти — молодий, здоровий хлопець. Якщо одружишся на ній, що буде далі? Ти ж доглядатимеш за нею все життя.