Розділ 222

— Є дещо, що не дає мені спокою… від чого мені  ніяково  кожного разу. — Дівчина опустила погляд.

— Про що ти? — спитав Стас, трохи схвильовано.

Вона підняла на нього погляд та тихо відповіла:

— Катетер… — промовила дівчина. — Тобі доведеться ставити мені його декілька разів на день.

Полянський подивився на Гану. Його погляд був сповнений ніжності й любові. Він сказав: — З радістю допоможу тобі навіть у цьому, адже ти для мене — найдорожча дівчина у світі. Я не хочу, щоб ти соромилася того, що потребуєш допомоги. Я стану твоїм чоловіком, а ти — єдина для мене на все життя.

Дівчина, вислухавши ці слова, подивилася на нього, і на її очах виступили сльози. — Стасе… навіть не знаю, що сказати… Чим я заслужила на тебе? — тихо прошепотіла Ганна

— Мила моя, — лагідно промовив Станіслав. — Віджени свої сумніви та невпевненість, — сказав він з усмішкою.
— Дякую тобі, я постараюся, — тихо відповіла Ганна.

— А що, якщо подзвонимо батькам? — запропонував Станіслав.
Дівчина глибоко вдихнула й тихо мовила:
— Так, я готова.

Чоловік узяв свій телефон і набрав батька через Телеграм. Володимир Павлович відповів швидко та уважно подивився на екран.

— Вітаю, сину, — промовив батько.
— Привіт, тато. Поклич, будь ласка, маму, — попросив Станіслав.
— Так, так, — відповів батько. — Алевтина Іванівна, вона прийде за хвилину.

Станіслав навів камеру тільки на себе, читаючи, щоб батьки зібралися разом.

— Стасіку, привіт! — сказала мама.
— Привіт, мамо. Я покликав вас для того, щоб познайомити зі своєю майбутньою дружиною, — впевнено промовив Станіслав, а потім навів камеру на дівчину. — Це моя Гана.