Розділ 217

— Так, звісно, Ганочко, пробач… Я, старий дурень, забув, — з іронією  промовив Сергій Андрійович.
— Лікарю, — тихо, але впевнено сказала дівчина, дивлячись йому просто в очі, — не кажіть так про себе.
Він ледь усміхнувся. У тій усмішці було і тепло, і трохи втоми. Підготувавши все необхідне, він узявся до роботи, рухаючись уважно й делікатно, наче боявся завдати їй найменшого дискомфорту.
Коли закінчив, лагідно мовив:
— Усе, Ганочко. Ти молодець.
— Дякую вам щиро, — відповіла вона, і в її голосі було вдячне полегшення.
— Як ви провели час зі Стасом? — поцікавився Філатов, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Все було чудово, — відповіла дівчина. — Після того, що зі мною сталося, я навіть мріяти про таке не могла, — зізналася Ганна. — Стас — неймовірний чоловік.

Вислухавши її, Сергій Андрійович емоційно відповів:
— Я дуже, дуже радий за вас.

— Так, але… — тихо продовжила дівчина.

Є те, що дуже непокоїть мене. Я намагаюся про це не думати,  не виходить. З жахом уявляю той момент, коли мені доведеться просити його поставити мені катетер.

Вона опустила погляд і, продовжуючи говорити:
— Після весілля Стасу доведеться робити це щодня. Прийняти ванну я теж сама не можу. Ще багато що мені не під силу робити самій, — визнала Ганна.

— Сергію Андрійовичу, — звернулася дівчина до Філатова. — Якщо Стасу набридне моя безпорадність… Я не зовсім впевнена… — вона подивилася чоловікові в очі, ніби чекала від нього слів, які розвіють її сумніви.