Розділ 212

Дівчина не думала, що Стас так швидко зробить їй пропозицію. Вона на мить замовкла, а за дві хвилини мовила:

— Увесь цей сюрприз ти підготував заздалегідь? — запитала Ганна.

— Саме так, — відповів Полянський. — Я бажав  Подарувати тобі найкращий день,  хочу бути з тобою завжди, — продовжив він.

— Незважаючи на цей візок, — тихо мовила Ганна, — ти справді хочеш бути зі мною? — запитала вона, дивлячись йому в очі.

— Який візок? Про що ти? — Запитав Полянський.   Я бачу перед собою -Неперевершену дівчину у світі . Щиро сказав Станіслав.

Ганна обійняла Стаса й, ледь стримуючи сльози, тихо прошепотіла:
— Дякую тобі… Так, я згодна.
Відвідувачі ресторану посміхалися та аплодували. Хоча не всі розуміли українську, було неважко здогадатися, про що йдеться.

— Нарешті, — з полегшенням сказав Стас. — Чесно, я так переживав, що ти мені відмовиш.
Він посміхнувся й пообіцяв:
— Ти ніколи не пошкодуєш.
Потім просто підхопив її на руки й закрутив, ніби в танці. Її сміх злився з оплесками відвідувачів ресторану, наповнюючи залу теплом і щастям.

Ганусю, — промовив молодий хлопець, — продовжимо смакувати.

Він посадив дівчину за стіл і сів навпроти. Вони спілкувалися, не помічаючи, як надворі стемніло.

— Стасе, вибач, але, гадаю, нам уже час повертатися, — сказала дівчина. — Сергій Андрійович, напевно, дуже хвилюється, — додала вона.

— Так, звісно, ти маєш рацію, — погодився Станіслав.

Чоловік покликав офіціанта, розрахувався та мовив німецькою:

— Vielen Dank, es war sehr lecker. Bitte verpacken Sie den Kuchen zum Mitnehmen.
(Дуже дякую, було  смачно. Будь ласка, заверніть торт з собою.)

— Alles Gute! — відповів робітник ресторану.
(Усього найкращого!)