Розділ 210

До хлопця та дівчини підійшов офіціант — високий, худорлявий чоловік середнього віку з уважним поглядом. Він чемно нахилився і заговорив німецькою:

— Guten Tag, Stanislaw. Schön, Sie zu sehen. Alles ist bereit.
— Danke. Ich sage Bescheid, wann es serviert werden soll, — спокійно відповів Полянський.
— In Ordnung, — кивнув офіціант і непомітно зник між столиками.

Переклад:
— Доброго дня, Станіславе. Радий вас бачити. Усе готово.
— Дякую. Я скажу, коли подавати.
— Гаразд.

Полянський подивився на Ганну з легкою усмішкою й м’яко сказав:
— Я замовив для тебе філе судака з лимонним маслом і овочами. Сподіваюся, ти любиш рибу.
— Дуже, — відповіла вона тихо, трохи зворушено.

— А собі взяв стейк середньої прожарки з перцевим соусом і смаженою картоплею. І пляшку сухого рислінгу — легкого, як вечірнє повітря, — додав він із теплою усмішкою.

Ганна всміхнулася й опустила погляд. Її щоки ледь-ледь порожевіли. У цьому місці справді було затишно.

Через двадцять хвилин усе вже було на столі.

Офіціант поставив перед Ганною тарілку з ніжним філе судака, оздобленим скибками лимона та гілочками розмарину. Поруч — яскраві тушковані овочі, що парували ароматом свіжих спецій.

Перед Полянським — соковитий яловичий стейк з глянцевим перцевим соусом і хрусткою смаженою картоплею. У центрі столу — охолоджена пляшка білого рислінгу в елегантному відерці з льодом.

Ганна подивилася на страву з подивом і вдячністю.
— Це виглядає... неймовірно, — прошепотіла вона.
— Лише найкраще для тебе, — тихо відповів Станіслав, наповнюючи їхні келихи.

У цьому місці вона відчувала себе комфортно. Тепле світло ламп створювало затишну атмосферу, за вікном м’яко світилось вечірнє місто, а поруч сидів він. Він був з нею спокійний, надійний. І цього було досить, щоб вона знову змогла дихати вільно. Що  робило її щасливою.

— Вино я не замовляв, — сказав Полянський, — адже добре знаю, що тобі не можна алкоголь. Це помилка.
Станіслав встав і забрав пляшку. Повернув вино. 

Офіціант вибачився. Стас замінив алкоголь на апельсиновий сік.

Дівчина відрізала шматок ароматної страви й, скуштувавши, вигукнула: — Це дуже смачно!
— Так, тут добре готують, — відповів молодий чоловік, дивлячись на неї з ніжністю. — Я завжди буваю тут, коли приїжджаю до Німеччини, — пояснив він. — Але це ще не все, попереду — чудовий десерт, — загадково промовив Полянський. Їхні погляди зустрілися.