Розділ 208

Полянський уважно вислухав її, подивився в очі й ніжно мовив:

— Ганусю, знаєш… Ті почуття, які відчуваю до тебе… зі мною такого ніколи не було, — зізнався молодий чоловік.

Він зробив коротку паузу, а тоді ще м’якше додав:

— Ти мені не просто подобаєшся. Я справді дуже кохаю тебе.

Почувши ці слова, дівчина змінилася в обличчі. Вона почувалася щасливою, але водночас їй було боляче. Її очі наповнилися сльозами. Їй забракло слів — вона мовчала.

Молодий чоловік обережно торкнувся її обличчя, витираючи сльози.

— Звісно, до кінця не зможу зрозуміти, що ти відчуваєш, сидячи в інвалідному візку. Але як лікар добре знаю, як працює твоє тіло після травми, — м’яко мовив Полянський. — Розумію твої можливості і знаю, в чому тобі потрібна підтримка.

Він на мить замовк, вдивляючись у її очі, а тоді продовжив:

— Хочу бути поруч щодня. Готувати для тебе, допомагати в усьому, що поки важко. З радістю робитиму це для тебе.

Він ніжно усміхнувся і з любов’ю додав:

— Ти — найпрекрасніша дівчина у світі. Сильна, добра, ніжна, щира… — перераховував молодий чоловік, а вона мовчки слухала.
— Захоплююся тим, як долаєш щоденні труднощі. Поважаю тебе за це.

— Можливо, ти боїшся знову мені довіритися після мого вчинку, — ніяковіючи промовив Станіслав. — Але прошу, пробач. Повір, я ніколи не дам тобі приводу сумніватися в мені. Я стану твоєю опорою, якщо дозволиш.

Ганна обережно обійняла його, уникаючи різких рухів, щоб не викликати біль у спині. Їх обійми були ніжними і щирими.

— Стасе, я теж дуже люблю тебе… і вірю, — тихо сказала вона.