Розділ 200

— Ганночко, вже пізно, час відпочивати, — сказав Сергій Андрійович.
— Ви маєте рацію, лікарю, — відповіла дівчина. — Дякую вам, — додала вона.
— Моя хороша, — сказав Філатов. — Я буду поруч, у сусідній кімнаті. Якщо тобі щось буде потрібно — клич.
— Добре, дякую, — відповіла Ганна.

Чоловік лагідно погладив її по обличчю. Вона уважно подивилася на літнього чоловіка — її погляд був наповнений повагою, вдячністю та довірою.
— Щиро дякую вам, — мовила вона.
— Відпочивай, — сказав Сергій Андрійович і вийшов до другої кімнати. Ліг і незабаром заснув.

Ганна ж довго не могла заснути — в голові постійно лунав голос Стаса: «Ми з тобою скоро заручимось…»  Ці думки зважали їй заснути. Але за годину вона таки заснула.

Наступного ранку Сергія Андрійовича та Ганну розбудив спів за вікном. Лунала пісня відомої української групи Без обмежень — «Зорі запалали». Але цього разу її виконував не Сергій Танчинець.

Філатов підійшов до вікна й побачив Стаса. Молодий чоловік стояв під будинком, співав цю пісню, а в іншій руці тримав великий букет червоних троянд.

Ганна спочатку не зрозуміла, що відбувається. Хлопець продовжував співати, а літній чоловік лагідно мовив:

— Ганночко, здається, сьогодні зорі палають тільки для тебе.

Філатов ніжно взяв її на руки та підніс до вікна. Вона подивилася надвір — і завмерла. Там стояв Стас, щиро й несміливо усміхаючись просто до неї.

Побачивши Ганну, хлопець зрадів і вигукнув:

— Ганно, я люблю тебе!

Вона дивилася на нього кілька секунд, ніби не вірячи очам. Потім на обличчі з’явилася посмішка — тиха, тепла, світла. Від цієї посмішки ніби ранок став яскравішим.