Розділ 198

Чоловік узяв її за руку та м’яко попросив:

— Ганочко, подивися на мене.

Вона підвела погляд — сповнений довіри.

— У тебе все буде добре. Ти будеш щаслива. Твоя травма — це випробування, яке ти долаєш щодня. Але в тебе є Стас. Разом ви все здолаєте.
Я завжди буду поруч з тобою, — тихо додав він, ніжно стискаючи її руку.

Ганна уважно слухала. У її очах з’явився теплий блиск. Вона ледь усміхнулася й тихо відповіла:

— Ви, як завжди, маєте рацію… Дякую вам.
— за все, — додала вже пошепки, з щирою вдячністю в погляді.

— Знаєте, — продовжила говорити дівчина, — я рада, що ми зі Стасом помирились. Але водночас мені страшно… — чесно зізналася вона. — Боюся, що не зможу дати йому те, на що він заслуговує. Мені здається, що поруч із ним я почуватимуся неповноцінною.

Вона на мить зробила паузу, потім тихо додала:

— Сьогодні він сказав, що ми заручимось…

— Це добра новина, — мовив Філатов.

— Так, але… — відповіла Ганна. — Я не знаю, чи зможу стати для Стаса доброю дружиною, — продовжувала вона, ледь чутно. — Ви ж добре знаєте мої сумніви…

Вона подивилася на чоловіка і тихо промовила:

— Я не можу робити елементарних речей. Навіть пересісти,  в це крісло самостійно… — вона рукою показала на інвалідний візок. — Не можу сама прийняти ванну. А катетер… — зробила паузу, знітилася. — Мені його потрібно постійно ставити. Без нього я навіть у туалет не можу сходити…

Сказавши це, вона замовкла. Її очі наповнилися сльозами.