Розділ 194

— Поплач, Ганочко, — тихо промовив Сергій Андрійович.

Дівчина плакала хвилин десять в обіймах Філатова. Трохи заспокоївшись, вона тихо мовила:

— Дякую вам...

— Послухай, — м’яко сказав Сергій Андрійович. — Після травми твоє тіло працює інакше. У тебе є певні труднощі, й тобі важко до цього звикнути.
Але не соромся того, що тобі потрібна допомога. Це не слабкість.
Ти дуже сильна, навіть не уявляєш, скільки всього можеш подолати.
А я з радістю допомагаю тобі. Ти для мене — не тягар, — запевнив Філатов, дивлячись на неї з ніжністю.

— Дякую вам, Сергію Андрійовичу, — промовила Ганна. — Пробачте, що плачу і жаліюся. Я довіряю вам, тому й звертаюся навіть з такими делікатними речами. Просто… я думала, що лікар такого рівня, як ви, не погодиться робити мені цю процедуру, — щиро зізналася вона. — Але сьогодні я вперше по-справжньому зрозуміла, який ви є насправді.

Вона опустила погляд, але знову підвела очі до нього й додала з хвилюванням:

—Те, як ви поводилися зі мною під час цієї процедури … зворушило мене до глибини душі. Ви зробили все так, щоб я не почувалася нікчемною, безпорадною, не здатною виконати елементарні речі.  діяли, обережно, з повагою… так, щоб не ранити мої почуття.

— Ганочко, лікар повинен бути делікатним, — спокійно мовив чоловік. — Але до тебе я ставлюсь по-особливому… як до власної доньки.

— Лікарю, — тихо сказала дівчина, — я відчуваю ваше ставлення кожною клітиною свого тіла.
Вона дивилася йому просто в очі, ніби хотіла передати без слів усе, що  у неї на  душі.