Розділ 193

— Ганочко, — лагідно сказав він. — Наш із тобою чай готовий.

Дівчина подивилася на чоловіка й тихо відповіла:

— Дякую, Сергію Андрійовичу.

Чоловік обережно подав їй чашку з чаєм, а сам сів на край дивана.
Ганна зробила ковток ароматного напою.

— Дуже смачно, — сказала вона.

Її обличчя залишалося сумним. Філатов помітив це й запитав:

— Ганочко, з тобою все добре?

Вона не могла збрехати лікареві, бо занадто сильно йому довіряла.

— Фізично я почуваюся краще, але морально… мені дуже погано, — чесно зізналася Ганна.

— Якщо хочеш, розкажи, що тебе турбує, — запропонував Сергій Андрійович, дивлячись на неї з турботою.

— Моя безпорадність мене пригнічує, — тихо відповіла Ганна. — Я не можу робити найпростіших речей… Навіть коли хочу до туалету — мені потрібно ставити катетер. Від цього мені ніяково, — продовжила вона.

Вона відвела погляд. Її обличчя почервоніло від сорому.

— Я втомилась від цього… Особливо тоді, коли усвідомлюю, що нічого не зміниться. Я проведу в цьому кріслі все своє життя…

Дівчина не витримала — на очах виступили сльози, і вона розплакалась.

Сергій Андрійович присів ближче, обережно взяв у неї чашку й поставив її на маленький столик біля дивана. Потім, не промовивши й слова, ніжно обійняв дівчину. Вона трималась за нього, як  єдину опору, й не могла стримати сліз. Філатов мовчав, лагідно проводячи рукою по її волоссю, ніби передавав цим усе, що не міг сказати словами.