Повернути Мене до життя
Розділ 191
Чоловік зняв рукавички, поклав дівчині руку на плече й лагідно запитав:
— Усе добре?
Вона подивилася на нього теплим поглядом — у ньому читалася щира вдячність, довіра й душевний спокій. Жодна медсестра ще ніколи не ставилася до неї так делікатно, по-доброму, з повагою до її гідності.
І раптом спогади прорвалися — болісні, нестерпні.
Вона згадала, як уперше їй ставили катетер у державній лікарні. Це було ще тоді, коли все тільки сталося, і дідусь був живий. Перші дні після травми були справжнім випробуванням. Біль у спині був пекельний — постійний, нещадний, наче розпечене залізо стискало хребет. Неможливо було лежати спокійно, а кожен рух здавався тортурою.
Через брак коштів їй призначили лише найдешевше знеболювальне, яке майже не діяло. Але вона терпіла. Стримувала сльози, не скаржилася — лише б не тривожити дідуся. Його серце було хворе, й вона боялася, що її стогін або сльози можуть його злякати.
Та найбільше принижувало не це. Найбільше — байдужість.
Одного разу, коли медсестра ставила їй катетер, дівчина особливо гостро відчула, що для них вона — просто ще одна "чергова". Ні слова підтримки, ні співчуття. Різкі рухи, холодні пальці, грубий голос: "Не сіпайся!" Медсестри в тій лікарні часто кричали, підвищували тон, ніби її біль — це щось другорядне, неважливе.
І саме тоді вона відчула: для них вона — ніхто.
#323 в Детектив/Трилер
#164 в Детектив
#3648 в Любовні романи
#1619 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 15.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
