Розділ 186

— Лікарю, — тихо мовила Ганна, дивлячись йому просто у вічі, — я, напевно, зловживаю вашим добрим ставленням до мене… — Вона винувато опустила погляд. — Ви ніколи не відмовляєте мені у моїх проханнях. Якщо ви хочете побути на самоті — скажіть. Я зрозумію і не ображатимусь. Справді, — запевнила вона.

— Зі мною багато клопоту… — додала після короткої паузи. — Я майже нічого не можу робити сама. Іноді моя безпорадність просто зводить мене з розуму…

— Насправді до мене тут ставляться як до ВІП-пацієнтки не через мої заслуги, а тому, що ви мною опікуєтесь, — знову підняла на нього погляд.

— Ви дуже відомий лікар. Вас поважають, з вами рахуються… І вас люблять. А ще ви — добра, світла людина, — мовила Ганна щиро, з глибокою повагою.

Філатов просто мовчав. Слухав. Не перебивав.

Коли вона закінчила говорити, Сергій Андрійович подивився на неї й спокійно сказав:

— Ганночко, я не хочу бути сам. Мені теж хочеться, щоб ти була поряд. Я допомагаю тобі із задоволенням. Робити щось для тебе — мені дуже приємно. Я розумію тебе, бо як лікар знаю, як працює твоє тіло. Раніше ти багато робила, а зараз поки що не можеш, і це тебе пригнічує, — продовжив він. — Але насправді в тебе необмежені можливості. Згодом, при належному тренуванні, ти зможеш робити дуже багато, — пообіцяв чоловік.

— Дякую вам… — тихо відповіла дівчина. — Я навіть не можу підібрати слів, щоб висловити, наскільки я вам вдячна.