Розділ 182

— Ганочко, якби ти знала, як приємно чути твої слова, — м’яко мовив Сергій Андрійович. — Знаєш, — продовжив він, — після смерті Дарини в моїй душі з’явилася велика порожнеча. Тепер цю порожнечу заповнила ти, — зізнався чоловік.

Ганна уважно подивилася на Філатова. Її обличчя стало серйозним.

Після короткої паузи Ганна тихо промовила:

— Я думала, що після того, як стала інвалідом, можу бути тільки тягарем… Мій дідусь казав, що ви були для нього справжнім другом. Якщо чесно, я раніше не вірила, що така дружба існує, — зізналася дівчина. Її голос був спокійним і щирим. — Ви ж навіть не обіцяли дідусю, що будете доглядати за мною. Але те, як ви ставитесь до мене… це дуже зворушує. Ваша підтримка дає мені сили. Дякую вам, Сергію Андрійовичу, — додала вона, поглянувши йому в очі. — І… мені дуже шкода, що ваша дочка загинула.

— Дякую тобі, моя хороша, за твої слова, за співчуття, — відповів Філатов. — Знаєш, що мене найбільше вражає в цьому світі? — запитав він. — Байдужість людей. І вона зростає з кожним днем. Через це іноді перестаєш вірити у дружбу, щирість, доброту… — говорив тихо, але з відчутною тривогою. — Безкарність однієї людини може зруйнувати життя іншої. І найстрашніше, що це відбувається насправді…

Ганна уважно слухала і потім тихо сказала:

— Так, лікарю, ви маєте рацію. Але знаєте, що мене тішить?

Вона подивилася йому в очі й щиро додала:

— Що ви — не такий. Ви — не байдужий.