Розділ 180

Сергій Андрійович повільно котив візок, у якому сиділа Ганна. Вони прямували до відомого кафе, минаючи старовинні будівлі зі світлого каменю, що зберегли на собі відбиток минулих століть. Дюссельдорф розгортався перед ними у всій своїй красі — місто, де гармонійно поєднувалися історія й сучасність. Поруч височіли будівлі зі скла й металу, які контрастували з вузькими вуличками та черепичними дахами.

На вулицях було людно. Деякі перехожі сиділи на терасах кав’ярень, інші неквапом прогулювалися, обговорюючи щось німецькою — мова лунала здалеку, зливалася з шумом міста й літнім бризом з боку Рейну. У повітрі відчувався аромат свіжої випічки й кави.

— Ти не втомилася? — запитав Філатов, нахилившись трохи ближче до дівчини.

— Ні-ні, лікарю, зі мною все добре. Дякую, — усміхнулася Ганна, вдячно глянувши на нього.

— Тоді рушаймо далі, — мовив Сергій Андрійович із теплою посмішкою.

Сергій Андрійович обережно котив візок з дівчиною вулицею, прямуючи до входу кав’ярні. Біля дверей був облаштований зручний пандус, зроблений для людей з обмеженими можливостями.

Філатов обережно поставив колеса візка на початок пандуса і повільно почав котити його вгору, міцно тримаючи ручки, щоб усе було безпечно. Коли вони піднялися до дверей, ті легко відчинилися, і м’який дзвіночок сповістив про їхню появу.

Усередині кав’ярні панувала тепла і затишна атмосфера. Дерев’яні балки на стелі, відкриті цегляні стіни, полиці з книжками та старовинними кавовими млинками створювали особливий шарм. М’яке світло ламп із тканинними абажурами огортало простір ніжністю і спокоєм.

У повітрі витав аромат свіжомеленої кави, кориці і ванілі, а з колонок лунала тиха джазова мелодія. Біля вікна стояв вільний столик із видом на вулицю, де цвіли квіти у вазонах.

Сергій Андрійович обережно підкотив інвалідний візок до столика.

— Тут буде зручно? — лагідно запитав він.
— Дуже, — усміхнулася вона, розглядаючи кав’ярню з вдячністю.