Розділ 179

— Обіцяю, що кожен твій день буде наповнений прекрасними моментами, які я тобі даруватиму, — сказав Філатов.

Дівчина посміхнулася й тихо мовила:

— Дякую… Ви вже це робите.

Вони продовжили прогулянку, милуючись краєвидами міста.

Сергій Андрійович м’яко мовив:

— Хочеш, моя хороша, я відвезу тебе до однієї з найвідоміших кав’ярень Дюссельдорфа? Це була улюблена кав’ярня моєї Дарини.

— Справді? — дівчина здивовано підвела погляд. — У неї була улюблена кав’ярня тут?

— Так, — з ледь помітною усмішкою кивнув він. — Вона називалась Café Hüftgold. Затишне місце в старому районі Флінгерн. Там усе таке… справжнє. Стара дерев’яна підлога трішки скрипить, на стінах — чорно-білі фотографії, а в повітрі завжди витає запах щойно спеченого яблучного пирога з корицею. Коли заходиш туди — відразу ніби потрапляєш у дім до когось дуже рідного. Дарина обожнювала їхній сирник і каву з легким ароматом лісового горіха.

— Це звучить прекрасно, — тихо мовила Ганна. — Звісно, хочу.

— Я пам’ятаю, як ми з нею сиділи біля вікна в дощовий день, пили каву й говорили про життя. Вона тоді була така щаслива… — його голос трішки за тремтів, але він одразу зібрався. — Я б дуже хотів, щоб ти побачила це місце. Впевнений, тобі там буде добре.

Дівчина легенько торкнулася його руки:

— Поїхали. Я хочу побачити це місце на власні очі.

Сергій Андрійович мовчки кивнув. Їхні погляди перетнулися — в них було розуміння.