Молодий медбрат шалено хвилювався, тому поводився трохи незграбно — від хвилювання в нього тремтіли руки.
— Guten Morgen (Добрий ранок), — невпевнено промовив він, заходячи до палати молодої пацієнтки.
За два місяці вона вивчила кілька фраз, тож зрозуміла його привітання. Усміхнулася й чемно відповіла:
— Добрий ранок.
Вона уважно подивилася на хлопця. Сьогодні він поводився якось дивно — мовби хотів щось сказати, але не наважувався.
Та всі її думки були про Стаса. Вона бачила перед собою зовсім інше обличчя — те, що з’являлося в її снах, те, що залишалося в пам’яті після кожної розмови.
Стас Поляноський. Її думки знову й знову поверталися до нього, не залишаючи місця для когось іншого.
— Ґано… — несміливо мовив хлопець з помітним акцентом. — Ви мені дуже подобаєтеся. Я ніколи не зустрічав таку дівчину, як ви. Можливо, ми пізнаємо один одного краще? Хочу запросити вас на каву.
Дівчина здивувалась, що в такому стані вона може подобатися комусь. Вона бачила в собі лише безпомічного інваліда, з яким ніхто не захоче бути поруч. Її серце стискалося від сумнівів і страху. Вона не могла відповісти йому взаємністю — бо любила Стаса. Тож вирішила відмовити тактовно, щоб не поранити почуття хлопця.
#374 в Детектив/Трилер
#164 в Детектив
#3713 в Любовні романи
#1666 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 13.02.2026