Розділ 173

Ганс сидів на краю ліжка, прикладаючи до чола Ганни холодні компреси. Температура спадала дуже повільно. Її шкіра була блідою, чоло вологим, а губи щось тихо шепотіли у гарячковому маренні.

— Сергію Андрійовичу… мені дуже погано… будь ласка… де ви?.. прийдіть… лікарю… благаю… — невиразно шепотіла вона.

Ганс обережно міняв компреси, тримаючи її за руку. Тихо, німецькою, він намагався її заспокоїти:

— Ganz ruhig… gleich wird es besser.
("Тихо-тихо… Зараз полегшає…")

Але дівчина не прокидалася, її марення ставали лише глибшими.

— Лікарю… прошу… не йдіть…
— Стас… пробач… не залишай мене…

Раптом її тіло сіпнулося. Від різкого руху Ганну пронизав пекучий біль у хребті.

— Ааа… боляче! — закричала вона, стискаючи ковдру в пальцях так, ніби це могло врятувати її від болю.

Ганс перелякався. У його голові загуділо. Він миттєво схопив телефон і з тремтінням у пальцях натиснув номер.

— Bitte, Herr Gabriel... — прошепотів схвильовано.

— Ich habe schon geschlafen. Was ist passiert? — відповів заспаний голос професора Райзона.
("Я вже спав. Що сталося?")

— Ganna geht es sehr schlecht, Professor. Ich schaffe das nicht allein...
("Ганні дуже погано, професоре. Я не впораюся сам...") — визнав Ганс.

— Ich komme sofort.
("Я зараз буду.") — коротко відповів Райзон і поклав слухавку.

Ганс знову нахилився до дівчини, його долоня лягла на її руку.

— Bleib bei mir... bitte...
("Залишайся зі мною... будь ласка...") — прошепотів він.