Колишній слідчий сидів за столом у наручниках. Обхопивши голову руками. Його погляд був прикований до підлоги — ніби там він намагався сховатися від того, що накоїв.
Коли до кімнати увійшли Михайло Іванович і Філатов, чоловік здригнувся, повільно підвів очі й хрипко промовив:
— Пане генерале...
— Слухаю, — спокійно відповів Михайло Іванович.
Філатов стояв осторонь, мовчки. У його думках крутилася одна невтішна думка: система настільки корумпована, що цей чоловік за гроші закрив справу. Незважаючи на те, що Юрчишин, сівши п’яним за кермо, збив дівчину і спокійно поїхав далі. Цей слідчий навмисне приховав усі факти, ніби нічого й не сталося, хоча добре знав, що дівчина залишилася інвалідом.
«Справжній закон у нашій реальності — не для всіх», — усвідомив Сергій Андрійович із гіркою іронією.
— Що тепер зі мною буде? — запитав арештований. У його голосі вічувалися тривога й розпач.
— Якщо скажеш правду — ту саму, що вже озвучував, і щиро допомагатимеш слідству, можеш розраховувати на пом’якшення покарання, — відповів прокурор.
— Добре. Я все розкажу. Цього разу — до кінця, — мовив арештований і винувато глянув на генерала.
#379 в Детектив/Трилер
#167 в Детектив
#3718 в Любовні романи
#1664 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 13.02.2026