Чоловік їхав стрімко. Дістався дому Станіслава за лічені хвилини. Зайшовши у під'їзд п'ятиповерхового будинку, де Полянський жив на третьому поверсі у двокімнатній квартирі, Філатов підійшов до дверей квартири. Хотів подзвонити, але вони були відчинені. Чоловік увійшов і голосно покликав:
— Стас, ти де?
Відповіді не було. Він пройшов у вітальню і побачив порожні пляшки з віскі. Стас? — ще раз покликав Сергій Андрійович. Зайшовши у спальню, він побачив, як молодий чоловік сидить на ліжку та випиває ще одну пляшку віскі.
Молодий чоловік, побачивши Філатова, ледве прошепотів:
— Сергію Андрійовичу, дякую, що ви приїхали...
Його слова звучали слабко, майже безсилі.
— Стасе, навіщо ти так багато п’єш? — сумно докоряв Полянському літній чоловік.
— Ви не розумієте... Вона ніколи мене не пробачить, — зі страхом і болем в голосі говорив Станіслав.
— Бо я — дурень. Я зруйнував собі життя, — тихо, майже з відчаєм додав Полянський.
#540 в Детектив/Трилер
#254 в Детектив
#5051 в Любовні романи
#2239 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 12.12.2025