Дякую вам, пане Габлієл, — сказала Ганна, тепло глянувши на нього. — Дякую за гостинність, за цей прекрасний день, за те, що витратили на мене свій час. Я знаю, ви дуже зайнята людина. Ви побачили, що мені було погано, вислухали, привезли в це затишне місце… За все це я вам щиро вдячна.
Її голос був м’який, наповнений щирістю й ледь вловимим хвилюванням. У повітрі витав запах кави й ванілі, у залі ледь чутно дзвеніли келихи, грала спокійна музика.
Вони пробули в ресторані майже три години. Погляд Райзона мимохідь впав на годинник — вечір спливав непомітно.
— Я думаю, Гано, вже слід повертатися, — мовив він спокійно.
— Так, — погодилася дівчина, злегка втомлено посміхаючись. — Я трохи втомилася, — визнала вона.
Офіціант підійшов і поклав рахунок на стіл. Райзон заплатив і, кивнувши, сказав німецькою:
— Danke, auf Wiedersehen.
Він обережно наблизив візок до Ганни, і вони повільно попрямували до виходу. На вулиці було вже прохолодно. Вони рушили в напрямку лікарні, мовчки, але поруч — і цього було достатньо.
#318 в Детектив/Трилер
#155 в Детектив
#3660 в Любовні романи
#1637 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 15.12.2025