Повернути Мене до життя

Розділ 130

— Все буде добре, — підбадьорив Райзон, дивлячись на неї з лагідною посмішкою.

— Дякую вам, пане Габрієле, — відповіла Ганна. — За те, що приділили мені час, увагу й турботу.

На годиннику вже була дев'ятнадцята. У повітрі панувала тиша, наповнена розумінням і теплом.

— І вам дякую… за відвертість, — тихо сказав лікар, злегка кивнувши.


— Hanna, – sagte Gabriel sanft und sah ihr direkt in die Augen. – Vielleicht machen wir doch einen kleinen Spaziergang?
(Може, все-таки трохи прогуляємось?)

— Ich möchte Ihnen schöne Orte zeigen und Sie ins Restaurant einladen. Sie haben doch noch nichts gegessen, — м’яко додав Райзон німецькою, а тоді перейшов на українську:
— Хочу показати вам кілька чудових місць і запросити вас на вечерю. Ви ж нічого не їли.

Ганна злегка відвела погляд, на мить завмерла. У її очах майнула тінь сумніву, змішана з внутрішньою боротьбою — між обережністю та бажанням хоч на хвилину відволіктись.

— Відмову я не приймаю, — лагідно, але впевнено сказав лікар, і в його голосі відчувалась щира турбота, а не нав’язливість.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше