Розділ 124

-Постукавши, він увійшов і сказав:
— Guten Tag! Darf ich hereinkommen?
(Добрий день! Можна увійти?)

— Так, звісно, — відповіла дівчина.

Лікар підійшов ближче і спочатку німецькою спитав:
— Hanna, ist alles in Ordnung?
(Ганно, все гаразд?)

Потім додав українською:
— Ганно, як ви себе почуваєте?

З турботою перепитав Райзон.
— Все нормально, тільки холодно, — відповіла дівчина.

— Darf ich Sie auf einen Spaziergang mitnehmen?
(Дозвольте запросити вас на прогулянку.

-Дівчина підняла на Райзона сумний, важкий погляд і ледве вимовила:
— Вибачте, пане лікарю, я не хочу...
Її обличчя було бліде, ніби вся радість зникла з нього назавжди.
Він глянув на неї з глибокою тривогою і спробою зрозуміти:
— Ви ж нічого не їли сьогодні?
— Ні... я не голодна, — тихо відповіла вона, ховаючи біль у очах. 

— Ганно, дозвольте, я допоможу вам лягти, — м’яко промовив Райзон, нахиляючись до неї.
— Ні, дякую... Я ще трохи посиджу, — відповіла вона, намагаючись не видати себе.
— У вас болить хребет? — запитав він з турботою в голосі.
— Ні, не болить, — тихо збрехала.

Біль пульсував у кожному русі, обпікаючи спину, мов розжарене залізо. Але вона не могла зізнатися. Не йому.
Райзон був уважний, добрий — і все ж чужий. Її біль, її слабкість... це було щось дуже особисте.
Вона довіряла лише Сергію Андрійовичу. Лише йому могла дозволити бачити себе беззахисною.
І зараз, попри нестерпний біль, вона вперто трималася.