Розділ 120

Вислухавши Стаса, чоловік похитав головою й запитав:

— Якщо кожна дівчина мріє бути з тобою, то чому саме Ганна? Ти справді хочеш повернути довіру саме її? Навіщо? — знову перепитав Сергій Андрійович. — Їдь тоді до інших дівчат, — додав серйозно.

Стас зітхнув, його голос став тихим, але твердим:

— Навіщо ви так?..

— Як? — перепитав Сергій Андрійович. — Послухай, Стасе. Ти молодий, талановитий лікар. У тебе є все: хороша квартира, дорога машина, перед тобою — велике майбутнє. Ти здоровий, упевнений у собі, — говорив Філатов, а Полянський, слухаючи, не розумів, до чого він веде.

— Ганна теж молода. Але вона прикута до інвалідного візка. Вона майже нічого не може робити сама. Не може встати й піти, куди хоче. Не може самостійно виконувати багато речей, які ти робиш щодня, не задумуючись.

Сергій Андрійович зупинився на мить і глянув на співрозмовника:

— А тепер подумай: що вона відчуває? Упевненість, як ти? Чи слабкість?

Полянський задумався.

— Уяви, що це ти опинився б на візку, а Ганна була б здорова. Що б ти тоді відчував? — знову запитав Сергій Андрійович. — А тепер згадай: вона придушила свої сумніви, повірила тобі, впустила в своє життя, підпустила дуже близько... А що зробив ти? Відштовхнув її, — докірливо сказав літній чоловік. — Ти втік тоді, коли вона найбільше потребувала тебе. А тепер просиш пробачення й хочеш знову її довіри. А що вона зараз відчуває?