Розділ 112

Ганна прокинулася о восьмій ранку. Світ навколо був чужим — стерильні стіни, приглушене світло, незнайомі звуки. У двері обережно постукали, й до палати зайшла медсестра.

— Guten Morgen, Fräulein Hanna. Wie fühlen Sie sich heute? — приязно мовила вона, несучи піднос із сніданком.
(Добрий ранок, фройляйн Ганно. Як ви себе сьогодні почуваєте?)

Ганна не відповіла — лише здивовано подивилася на неї.

— Я… не розумію, — тихо промовила українською.

Медсестра кивнула й показала на піднос.

— Frühstück. Omelett… Apfelsaft.
(Сніданок. Омлет… яблучний сік.)

Ганна повільно кивнула. Взяла виделку, відламала шматочок омлету. Потім глянула на жінку й тихо сказала:

— Дякую.

Медсестра усміхнулася й показала на кнопку виклику біля ліжка.

— Hier drücken. Ich komme. Okay?
(Натисніть тут. Я прийду. Добре?)

Ганна знову кивнула.

Жінка вийшла, прикривши за собою двері. Ганна зробила ковток соку, подивилася у вікно. Їй було важко звикнути до нового місця.Минуло близько години, як до палати увійшов професор Райзон.

— Guten Morgen, Ganna, — привітався він, м’яко посміхнувшись. Його німецький акцент надавав словам особливого звучання. — Як ви себе почуваєте?

— Дякую… наче нічого. Потроху звикаю, — відповіла дівчина.

— Sehr gut, — кивнув професор. — Ганно, дозволите вашу руку? Я хотів би перевірити пульс.

Вона трохи зніяковіла, але простягнула руку.

— Так… — мовила тихо. Її зазвичай оглядав лише Сергій Андрійович, і дозволити іншому лікарю доторкнутись до себе було непросто.

Райзон підійшов ближче, обережно взяв її зап’ястя й почав міряти пульс, поглядаючи на стрілку годинника.

— Ruhig… sehr ruhig, — промовив він, ніби сам до себе, ніби пульс розповідав йому щось важливе.