Розділ 104

— Ганночко… — тихо мовив Сергій Андрійович, поглянувши на годинник. — На жаль, мені час їхати.

— Так швидко?.. — прошепотіла дівчина, ледве стримуючи сльози. Її голос тремтів.

Чоловік м’яко притис її до себе в обіймах.

— Не хвилюйся, — заспокійливо промовив він. — Щодня будемо бачитися по відеозв’язку. Я обіцяю.

— До речі… — додав він, розстібаючи портфель. — Я маю для тебе маленький сюрприз.

Він дістав iPad останньої моделі й простягнув їй.

— Це тобі.

Ганна дивилася на подарунок, ніби не вірила своїм очам.

— Мені?.. — мовила нарешті, затинаючись.

— Так, моя хороша, — посміхнувся Сергій Андрійович.

— Але ж він такий дорогий… Занадто дорогий… — дівчина знітилася. — Дякую, але мені ніяково…

— Не говори так, Ганночко, — лагідно перебив її лікар. — Для мене немає нічого дорожчого за тебе.

У його голосі було стільки тепла, що Ганна на мить забула про тривогу. Вона дивилася на нього з вдячністю, але її очі були повні суму.

— Ви вже стільки для мене зробили… Коли мене викрали — ви приїхали. Заплатили викуп. Лікуєте мене, дбаєте, підтримуєте… Я не уявляю, чим можу віддячити вам…

— Можеш, — м’яко відповів він. — Просто приймай мою допомогу. Для мене гроші нічого не варті, якщо завдяки ним я можу зробити тебе щасливою.

— Дякую вам, лікарю… — прошепотіла дівчина і знову міцно обійняла його.

— Але я хвилююся за вас… — продовжила вона, стискаючи його пальці. — Той, через кого я на візку… якщо він нашкодить вам… я ніколи собі цього не пробачу.

— Все буде добре, — впевнено сказав Філатов. — Я обіцяю тобі. Просто вір мені.

— Я вам вірю… — щиро мовила Ганна. — І дякую за все.

— Молодець, моя хороша. А iPad сподобався?

— Дуже! — посміхнулася вона. — У мене немає слів…

У двері постукали, і до палати зайшов Райзон.

— Entschuldigen Sie, habe ich Ihr Gespräch gestört?
(Вибачте, я не завадив вашій розмові?)

— Nein, alles in Ordnung, Gabriel, — відповів Філатов.
(Ні, все гаразд, Габрієлю.)

— Es ist schon Zeit für mich zu gehen, — додав він.
(Мені вже час їхати.)

— Mach dir keine Sorgen, Sergej. Sie ist in guten Händen, — мовив Райзон з легкою усмішкою.
(Не хвилюйся, Сергію. Вона в надійних руках.)

Сергій ще раз обійняв Ганну, ніжно погладивши її по волоссю.

— Як усе завершиться — я заберу тебе додому. Обіцяю.

— Чекатиму… — прошепотіла вона крізь сльози.

Він потиснув Габрієлю руку.

— Danke, mein Freund.
(Дякую, мій друже.)

І вийшов, залишивши по собі відчуття тепла і надії.