Розділ 103

Філатов, нічого не кажучи, стояв осторонь, спостерігаючи за розмовою хлопця та дівчини. У його погляді — терпляче тепло, змішане з тривогою. Він бачив: у серці Ганни щось обірвалося. І це "щось" боліло набагато сильніше, ніж ноги, які більше не слухались.

Він підійшов ближче, тихо, аби не злякати крихку тишу навколо.

— Дівчинко… Ганно… — промовив лагідно й обійняв її так, ніби тримав у руках порцелянову чашу.

Ганна міцно притулилася до нього. Його дотик — мов тепло батьківського дому, якого в неї вже не було. Усе, що накопичувалося всередині, прорвалося — сльози хлинули з очей, плечі здригались.

— Все налагодиться, — мовив він, тримаючи її за плечі. — Вам із Стасом просто треба взяти паузу. Час усе розставить на свої місця.

— Дякую, лікарю… — прошепотіла вона. — Але я… не вірю. Це не про нас. Стосунки між здоровим хлопцем і дівчиною в інвалідному візку — це казка. Так буває лише у фільмах…

Її голос зірвався на хрип. У грудях — ком.

— У реальності… так не буває… — додала вона, ковтаючи сльози. — Я ж... просто тягар...

— Не кажи так, — тихо відповів Філатов. — І головне — не картай себе. Ти не винна. Це не ти обрала біль. Він обрав тебе. Але твоя сила — в тому, щоб не дати йому зламати тебе.

Він трохи відсторонився, аби подивитись їй у вічі.

— Я вже багато років працюю лікарем. Бачив усе — від повного відчаю до справжніх чудес. І знаєш, що об’єднувало тих, хто перемагав? Віра. Віра в себе. Не у фізичні можливості — у серце.

Вона мовчала. Лише слухала. А його голос — наче заспокійливий шепіт у голові, що не дає потонути.

— Я бачив, як люди в інвалідних візках відкривали бізнес, займалися спортом, створювали родини… І серед них були пари, де один із партнерів був абсолютно здоровим. Бо кохання — це не про ноги. Це про душу.

Він легенько стис її руку.

— Ти маєш право на щастя. Маєш майбутнє. І маєш мене поруч. Не здавайся.

Ганна витерла очі. Її пальці ще тремтіли, але вона вже не ховалась у собі.

— Ви маєте рацію… — прошепотіла вона. — Я… я обіцяю. Старатимусь. Буду радіти кожному дню. Навіть якщо буде важко. Навіть якщо болітиме.

— Ось і добре, моя хороша, — сказав Філатов, ніжно торкаючись її плеча. — Це вже перший крок. А далі — крок за кроком. І повір:  у тебе все вийде.