Розділ 102

Філатов ніжно взяв Ганну за руку і м'яко сказав:

— Моя хороша, це тимчасово. Скоро все погане залишиться позаду, і я заберу тебе додому, в наш із тобою дім.

Він обережно стиснув її пальці, намагаючись заспокоїти:

— Прошу, трохи потерпи. Ти надзвичайно сильна, Ганнусю. Ти витримала стільки болю і труднощів, але не зламалася. Я обіцяю: більше ти не будеш одна.

Ганна подивилася на нього, в її очах блищали сльози.

— Мені страшно… Але я вам вірю, — прошепотіла вона.

Сергій Андрійович обережно провів рукою по її волоссю, ніжно торкнувшись її щоки.

— І я вірю в тебе, моя рідна. Разом ми впораємося.

У цей момент двері в палаті відчинилися, і в кімнату тихо зайшов Полянський.

— Ганно, можна хвилинку поговорити з тобою?

Дівчина підняла на нього погляд, і в її очах відразу з'явилася напруга.

— Про що? — запитала вона.

Стас зробив кілька нерішучих кроків уперед.

— Я не хочу залишати тебе тут одну. Дозволь мені залишитися в Німеччині… поруч із тобою.

Ганна мовчала, і його слова пройшли крізь її серце, немов гострі шипи. Колись, ще недавно, вона б зраділа. Вона б повірила, що це його підтримка, що він справді залишиться з нею. Але тепер… тепер вона вже знала ціну його обіцянок.

— Ти вже одного разу дав мені надію, Стасе, — її голос був тихим, але в ньому звучала гіркота.

Полянський замовк, його погляд потемнів.

— Ти сказав, що будеш поруч. Що я можу на тебе розраховувати. Але всі твої слова так і залишились тільки словами.

Стас наблизився, його погляд став більш вразливим.

— Я розумію, що ти мені не віриш. І це моя провина. Але прошу, дай мені ще один шанс. Я не хочу втратити тебе. Я справді буду поруч, обіцяю. Тільки, будь ласка, повір мені хоча б зараз. Хоч би ще один раз.

Ганна дивилася на нього, і в її очах відблискував біль. Вона так хотіла б повірити, але після того, як він вже не виправдав її сподівань, вона боялася знову розчаруватися.

— Я вже не знаю, чи зможу повірити тобі знову, Стасе, — тихо відповіла вона. — Мені здається, я більше не можу надіятися.

Полянський затримав подих, його серце стискалося від болю. Він намагався знайти слова, але вони не приходили.

— Якщо ти передумаєш… — почав він, але Ганна вже відвернулася, не бажаючи більше слухати.

Стас стояв ще кілька секунд, потім, зітхнувши, повільно вийшов, тихо зачинивши двері.

Ганна заплющила очі, її серце розривалося від болю. Усередині не залишилося нічого — ні злості, ні розчарування, тільки безкрайня тиша.