Глава 99

Сергій Андрійович глянув на Габрієля, його обличчя залишалося серйозним, але в очах читалася турбота та тривога.

— Danke, Gabriel. Hanna ist das Wertvollste, was ich habe (Дякую, Габрієле. Ганна — найдорожче, що в мене є), — промовив він німецькою.

Ганна напружилася. Вона не розуміла німецької, але відчувала вагу цих слів. Сергій Андрійович говорив емоційно, майже благально, що було на нього не схоже.

Вона перевела погляд на Габрієля, намагаючись зрозуміти з виразу його обличчя, про що йдеться. Чи довіряє він йому? Чи не передає її, наче відповідальність, яку хоче скинути з плечей?

Професор Райзон відповів тією ж мовою, його голос звучав рівно, але впевнено:

— Zweifeln Sie nicht, mit dem Mädchen wird alles gut. Ich werde mich um sie kümmern (Не сумнівайтеся, з дівчиною все буде добре. Я подбаю про неї).

Ганна знову не зрозуміла жодного слова, але тон його голосу був спокійний і переконливий. Вона помітила, як Сергій Андрійович вдивлявся в Габрієля, немов намагаючись прочитати між рядків щось більше, ніж просто слова.

Кілька секунд між ними висіла напружена тиша.

Нарешті, Сергій Андрійович коротко кивнув і простягнув руку. Габрієль потиснув її міцно, без зайвих слів.

Ганна затримала подих. Їй нічого не пояснили, але цей жест… Щось у ньому змусило її повірити, що рішення вже прийняте. Що вона залишається тут.

Вперше за довгий час вона відчула, як невидимий тягар трохи послабив свою хватку.