Розділ 6

Мені боляче! Ви нічого не розумієте! — Ганна дивилася на чоловіка крізь сльози. — Я сьогодні втратила найдорожчу людину… Дідусь був для мене і за батька, і замість мами… Моє життя пішло шкереберть. З того часу я більше не можу ходити. Воно наче розкололося на «до» та «після». Подивіться на мене — я жалюгідна! — вигукнула вона, виплескувала свої емоції  не відводячи погляду від Сергія Андрійовича.
Чоловік розумів її стан і співчутливо слухав, не промовляючи ані слова.
— Залиште мене у спокої, йдіть, — просила Ганна. — Ви прийшли для того, щоб формально висловити своє співчуття. Тепер можете йти з чистим сумлінням.
Вислухавши її, Сергій відповів:
— Ганочко, я справді не знав про те, що з тобою сталося. Досі не розумію, чому Микола не повідомив мені, — здивовано сказав Філатов.
— Що б це змінило? — запитала Ганна.
— Мені вже ніхто не допоможе, — зі смутком відповіла вона. — Чи ви зможете вилікувати мене? — запитала дівчина.
— Мені потрібно тебе оглянути. Після цього я зможу зробити висновок і сказати, чим саме можу тобі допомогти, — пояснив Сергій Андрійович. — А зараз, Ганочко, тобі самій залишатися не можна. Тому прошу, поїхали. Я пропоную тобі пожити в моєму домі.
Дівчина здивовано подивилася на Філатова й тихо запитала:
— У якому статусі ви хочете забрати мене до себе? Що я повинна робити?
— Нічого, — відповів Сергій Андрійович. — Я буду піклуватися про тебе. Тобі потрібні належне лікування та догляд, і я, як лікар, можу тобі це дати. А ще я буду підтримувати тебе морально. Організацію похорону я беру на себе, — запевнив чоловік. — Будь ласка, дозволь мені бути поруч із тобою.
Він говорив це, стоячи на певній відстані від дівчини.
— Ні… Мені не потрібна допомога. Я нікого не хочу бачити. Моє життя скінчилося. Я хочу померти, — твердо вимовила Ганна.
— Що ж ти таке кажеш, дівчинко?! — зі сльозами вигукнув Сергій Андрійович. — Якби ж ти знала, як би я хотів, щоб моя донечка була жива… Навіть якби вона сиділа на візку, як ти, але була жива. Чуєш? — голосно сказав Філатов. — Ти будеш жити, кохати, мріяти! Ти можеш багато чого, якщо тільки захочеш. Ти не повинна здаватися!
Він зробив паузу, а потім тихіше додав:
— Якщо ти хочеш, я піду. Але дозволь хоча б відвезти тебе додому, туди, де ви жили з дідусем.
Ганна довго мовчала, а потім тихо сказала:
— Мені все одно. Робіть, що хочете.
Її обличчя було наче мертве — на ньому не залишилося жодних емоцій.