Розділ 2

Сергій Андрійович зайшов до центрального входу лікарні. Весь персонал був здивований, але водночас безмежно радий його поверненню.

— З поверненням, пане Філатов! — привітно сказали колеги.

— Дякую, дякую, — відповів Сергій Андрійович.

Він звернувся до старшої медсестри:

— Світлано, де результати обстеження того молодого чоловіка, який упав з даху?

— Хлопець — двадцять п’ять років, — відповіла медсестра і простягнула Філатову знімки.

Він уважно їх оглянув і сказав:

— Компресійний  перелом хребта, без пошкодження спинного мозку.

— Це дуже добре, — зазначив професор. — Готуйте пацієнта до операції, я проведу Вертебропластику. Але спочатку хочу поговорити з пацієнтом. У якій він палаті?

— У восьмій, — відповіла Світлана.

Сергій Андрійович зайшов до палати. Молодий чоловік лежав на ліжку і дивився в стелю.

— Вітаю вас, — сказав Філатов.

— Вітаю, — важко дихаючи відповів пацієнт. — Мене звати Сергій Андрійович, я ваш лікар.

— Кепські мої справи, так? — запитав хлопець. — Я ж летів з самого даху. Мати казала: не лізь туди, Артем. Я дурень — не послухав, — пояснив пацієнт. — Кросівки були надто слизькі, я підслизнувся і впав.

— Що скажете лікарю про мій діагноз? — перепитав молодий чоловік.

— Розумієте, Артем, — почав говорити Філатов, — ситуація складна. У вас перелом хребта.

— Перелом хребта? — тремтячим голосом запитав пацієнт. — І що тепер?

— Зачекайте, вислухайте, — продовжив Сергій Андрійович. — У вас немає пошкодження спинного мозку. Я зроблю вам операцію, яка називається вертебропластика. Через маленький прокол у місці травми я скріплю поламаний хребець спеціальним цементом. Після процедури ви пройдете невелику реабілітацію, швидко відновитесь і зможете бігати, — запевнив лікар.

— Ви згодні? — запитав Філатов.

— Так, лікарю, згоден, — відповів Артем. — Дякую.

— Добре, тоді підпишіть, будь ласка, документ згоди на операцію.

Він простягнув документ, і пацієнт підписав.

— За півгодини прийде медсестра і підготує вас, — сказав Сергій Андрійович.

— Дякую, лікарю. Я вам довіряю, — промовив пацієнт.

Сергій Андрійович уже давно не чув таких слів. Нічого не відповідаючи, він вийшов і попрямував до свого кабінету. Вперше за рік він зайшов туди. Тепер там сидів Полянський.

— Добрий день, Сергію Андрійовичу, — радісно сказав молодий колега і потиснув руку своєму вчителеві.

— Привіт, Стас. Дякую, радий, що ти тут, — відповів Філатов.

— Я спробую, але не обіцяю, — попередив Сергій Андрійович.

— У вас все вийде, — запевнив Полянський. — До речі, ти був правий: хлопцеві з травмою хребта потрібна вертебропластика. Через двадцять п’ять хвилин я починаю, — сказав Філатов.

— Тепер я впізнаю вас, професоре, — радісно сказав молодий чоловік.

— Можна вам асистувати? — запитав він.

— Потрібно, — відповів Сергій Андрійович.

— Добре, професоре, сідайте. Це ваш стіл, — Полянський подав Філатову білий халат, який лікар не вдягав уже рік.

Вдягнувши халат, чоловік знову відчув впевненість. Він сів за стіл, на мить заплющив очі, щоб налаштуватися на операцію.