Розділ 94

— Я вибачився перед тобою багато разів, — наполягав Стас, втупившись у Ганну поглядом.

— Я пробачила, — тихо відповіла дівчина, — але більше не вірю.

В її голосі не було злості, лише втома і байдужість.

— Прошу тебе, облиш мене… — додала вона, опустивши очі.

Полянський затримав подих, наче хотів ще щось сказати, але лише стиснув губи.

— Добре… Як скажеш, — нарешті промовив він і відвів погляд.

— Молоді люди, — втрутився Сергій Андрійович, спостерігаючи за напруженим діалогом. — Думаю, вам обом потрібно охолонути та все добре обдумати.

Він глянув на Ганну теплим, турботливим поглядом.

— Ганночко, вже пізно. Тобі потрібно відпочити, — м'яко нагадав професор.

За вікном уже панувала ніч. Філатов вколов дівчині знеболювальне та допоміг зручно вмоститися на каталці в кареті швидкої допомоги.

— Дякую, лікарю, — щиро сказала Ганна, дивлячись йому просто в очі.

Сергій Андрійович усміхнувся.

— Що ти, моя хороша?! На добраніч, поспи, — відповів він, лагідно торкнувшись її руки.

За десять хвилин Ганна вже спала.

— Стасе, — звернувся Філатов до Полянського, — зупини машину. Нам потрібно поговорити.

Його голос став суворим і безапеляційним.

Полянський не сперечався — мовчки пригальмував і вийшов назовні. Філатов також ступив на холодне нічне повітря. Вони стали біля машини.

— Стасе, ти не правий, — одразу заявив професор, схрестивши руки на грудях.

— Чому? — з викликом запитав Полянський.

— Бо занадто тиснеш на Ганну. З цього нічого доброго не вийде.

Стас важко видихнув.

— І що я, на вашу думку, повинен робити?! — роздратовано перепитав він.

— По-перше, заспокойся, — спокійно відповів Філатов. — По-друге, розберися в собі. Подумай, чого ти насправді хочеш.

Полянський мовчав, але було видно, що слова лікаря зачепили його.

— По-третє, якщо ти по-справжньому кохаєш Ганну, заслужи її довіру знову, — продовжив професор. — Не тисни, не нервуй, просто будь поруч. Говори менше, роби більше. Дай їй час.

Стас втупився в землю, а потім важко кивнув.

— Ви маєте рацію… — нарешті визнав він. — Я поводився як бовдур.

Він зітхнув, потер руками обличчя, а потім глянув на Філатова вже спокійнішим поглядом.

— Зроблю так, як ви сказали. Дякую вам.

Філатов лише мовчки поплескав його по плечу.