Розділ 92

Від слів Ганни Стас змарнів. Він подивився на неї, відкрив було рота, ніби хотів щось сказати, але передумав і просто відвів погляд.

— Добре, якщо хочеш, я принесу тобі їжу сюди, — лагідно сказав Сергій Андрійович, намагаючись розрядити напруження. — Що б ти хотіла поїсти?

— Мені все одно, що-небудь, — байдуже відповіла дівчина.

— Гаразд, мила, я щось замовлю, — кивнув лікар і вийшов з машини.

Полянський залишився наодинці з Ганною.

— Ганно, давай поговоримо, — тихо запропонував він.

— Я не хочу розмовляти, — відповіла вона, не відриваючи погляду від вікна.

Її голос був холодний і відсторонений. Полянський стиснув пальці на кермі, але промовчав.

За кілька хвилин Сергій Андрійович повернувся, тримаючи в руках пакет з їжею.

— Ганночко, я взяв тобі курячий бульйон. Стасе, а тобі — пиріжок і каву.

— Дякую, — коротко відповів Полянський.

Філатов відкрив контейнер із гарячим супом і передав дівчині ложку.

— Ось, поїж трохи.

Ганна слухняно взяла ложку й почала їсти. Вона з'їла менше половини, потім відклала посуд і тихо мовила:

— Дякую, Сергію Андрійовичу, я більше не хочу.

— Ну добре, моя хороша, тоді випий ліки, — лагідно відповів лікар.

Він простягнув їй дві пігулки, і Ганна, запивши їх водою, раптом ледь чутно зізналася:

— У мене дуже болить хребет… Якщо вам не складно, будь ласка, зробіть мені укол.

— Звісно, зараз, — відповів Філатов, дістаючи з аптечки ампулу «Мідокалму» та наповнюючи шприц.

Полянський, який спостерігав за цим, раптом заговорив:

— Ганно, може, я зроблю тобі укол?

Вона завмерла, потім опустила очі й тихо відповіла:

— Ні.

— Станіславе, — підняла вона на нього погляд, у якому застигла незворушність. — Хто я для вас, що ви будете робити мені укол?

Її голос був спокійним, але кожне слово било точніше за лезо. Полянський знітився, але більше нічого не сказав.