-Ганночко, пробач мені, прошу, - благав Полянський. - Дай мені останній шанс! Ти потрібна мені, я не можу без тебе жити!- продовжував молодий чоловік. Я відвезу тебе до Німеччини на кареті швидкої допомоги,- запропонував він. -Стасе, будь ласка, відійди,- втрутився Сергій Андрійович. - Не вирішуйте за Ганну,- заперечив Стас. -Ганночко, подивися на мене,- попросив Полянський. Дівчина невпевнено кинула погляд на чоловік. -Я вчинив кепсько, я розумію, тобі важко мені вірити, але я хочу повернути твою довіру, будь ласка, дозволь мені відвезти тебе закордон. - Добре,- відповіла дівчина. Полянський дуже зрадів, швидко підхопив дівчину на руки та відніс у машину швидкої. Сергій Андрійович також пішов за ними та сів у швидку. А Полянский посадив Ганну, склав її інвалідний візок, а сам сів за кермо. Він подивився на Ганну і сказав,- Дякую тобі, ти не пошкодуєшь. -Стасе, це нічого не означає. Ти запропонував відвезти мене, я погодилася, і поки це все,- відповіла дівчина. -Я все виправлю,- пообіцяв Стас,- Зроблю все, щоб ти пробачила мені. -Пане Полянський,- суворо сказав Філатов,-Ви дуже багато говорите, краще дійте, а час покаже,- зазначив професор. Стас завів машину і вони поїхали.